Інститут врегулювання спору за участю судді був запроваджений в Україні майже рік тому новими процесуальними кодексами та може застосовуватися, зокрема, й у податкових спорах.
Відповідно до КАС України механізм врегулювання спору за участю судді можливий за таких умов:
• наявність згоди сторін (у протилежному випадку застосування процедури неможливе – ухвала Херсонського ОАС від 21.09.2018 р. у справі № 2140/1745/18);
• справа не належить до переліку справ, у яких ця процедура не допускається (оскарження НПА, справи, пов’язані з виборчим процесом тощо);
• у справі немає третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору;
• розгляд справи по суті на цій стадії не розпочався.
Про проведення процедури врегулювання спору за участю судді суд постановляє ухвалу, в якій також вирішує питання про зупинення провадження у справі. Здебільшого процедура проводиться у формі спільних нарад за участю як платника податків, так і податкового органу (ухвали ОАСмК від 06.02.2018 року у справі № 826/13554/17, від 13.03.2018 року у справі № 826/13554/17).
Передбачуваність застосування процедури
Якщо процедура врегулювання пройшла успішно, то вона припиняється в один із таких способів:
• звернення до суду із заявою про примирення (для затвердження судом мирової угоди);
• звернення позивача до суду із заявою про залишення позовної заяви без розгляду;
• відмова позивача від позову;
• визнання позову відповідачем.
Якщо ж судове примирення не дало результату, то воно припиняється за заявою сторони після закінчення 30-денного строку для проведення врегулювання, за ініціативою судді, якщо сторона використовує процедуру врегулювання з метою затягування. Після припинення врегулювання спору з підстав закінчення строку, за заявою сторони, а також за ініціативою судді справа передається на розгляд до нового судді.
Конфіденційність
Процедура врегулювання спору пов’язується з додатковими гарантіями конфіденційності, тобто неможливістю розголошення інформації, доступ до якої обмежено, без згоди особи, яка відповідну інформацію повідомила в ході врегулювання. Так, протокол наради під час врегулювання не ведеться, а фіксування технічними засобами не здійснюється.
Побоювання викликає те, що представник податкового органу, який у ході процедури врегулювання отримав інформацію, наприклад, щодо контрагента компанії – платника податків, може ініціювати проведення податкової перевірки щодо такого контрагента. Податковий орган може «мотивувати» проведення перевірки положеннями пункту 78.1.1 ПК України, тобто фактично без посилання на отримання інформації в ході врегулювання, яка є конфіденційною.
З іншого боку, певною мірою забезпечити конфіденційність може використання форми врегулювання у вигляді закритих нарад, коли поширена платником податків інформація буде доведена лише до судді (ухвала Київського ОАС від 20.12.2017 року у справі № 810/2860/17).
Простір для зловживань
Головна небезпека, пов’язана з процедурою врегулювання спору за участю судді, - це можливість для зловживань з боку опонента. Податковий орган може ініціювати «удаване» врегулювання спору задля того, аби виграти час для отримання обвинувального вироку, що набрав законної сили, в кримінальних провадженнях проти контрагента позивача. «Виграний час» поширюється не лише на визначений законом 30-денний строк, але й на час, пов’язаний з передачею справи іншому судді для розгляду після припинення процедури.
Ініціювання процедури врегулювання може бути також звичайною спробою замінити суддю за відсутності підстав для його відводу (ухвала ОАСмК від 29.03.2018 року у справі № 826/13554/17). Проте сторона, яка вважає ініціювання процедури врегулювання штучним, таким, що спрямоване на заміну судді, має цілу низку гарантій та прав. Така сторона може не погодитися на врегулювання спору за участю судді. Вона також може подати до суду клопотання з вимогою визнати ініціювання процедури врегулювання зловживанням процесуальними правами з боку опонента.
Економічна вигода
Процедура врегулювання спору за участю судді не вимагає жодних додаткових витрат ініціатором процедури чи сторонами спільно. Так само незалежно від результату закінчення процедури сторона не зазнає негативних фінансових наслідків. Більше того, у разі вирішення справи шляхом примирення, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні вирішує питання про повернення позивачу 50% судового збору, сплаченого при поданні позову.
Чи дійсно можлива ця процедура у спорах проти податкового органу?
Як зазначалося вище, КАС України встановив, у яких спорах врегулювання не допускається - оскарження НПА, справи, пов’язані з виборчим процесом тощо. На інші спори, стороною в яких є суб’єкт владних повноважень, така заборона не поширюється, що дозволяє використовувати цей механізм у тому числі й у податкових спорах про оскарження податкових повідомлень-рішень.
Це підтверджується численною судовою практикою (рішення ОАСмК від 04.06.2018 р. у справі № 826/13554/17, рішення КОАС від 16.04.2018 р. у справі № 810/2860/17 тощо), з аналізу якої, однак, випливає, що сторони – платник податків і фіскальна служба – не досягають примирення. Зрештою, така ситуація є очікуваною. Важко повірити в те, що податковий орган, який в зазвичай відмовляє в задоволенні вимог платника податку про скасування податкових повідомлень-рішень у процесі адміністративного оскарження, а далі оспорює всі «програні» рішення аж до Верховного Суду, буде проявляти добру волю та йти на відповідне врегулювання.
Зрозуміло, що як державний орган фіскальна служба зобов’язана діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно, стаття 60 Податкового кодексу України передбачає вичерпний перелік випадків, коли податкове повідомлення-рішення чи податкова вимога можуть бути відкликані, а також коли податковий орган може зменшити платнику податків суму донарахованого грошового зобов’язання. На жаль, на сьогодні судова практика ще не демонструє, яким чином фіскальний орган може відкликати податкове повідомлення-рішення чи податкову вимогу у межах повноважень, передбачених Податковим кодексом України, в процесі врегулювання судового спору за участю судді і чи можливо це взагалі.
Отже, врегулювання спору за участю судді як для платника податків, так і для податкового органу та суду є новим механізмом. Усі наявні проблеми та недоліки потребують більше практики його застосування, ініціативності та творчості платників податків і їх адвокатів, глибоких знань та умінь суддів саме в питаннях тонкощів проведення судового примирення, а також розширення дискреційних повноважень податкового органу.
Опубліковано: "Юридична Газета", №46, 20 листопада 2018 р.
Автори: Тетяна Бережна, Віктор Грабовський