Оприлюднені Радою з питань судової реформи проекти нових процесуальних кодексів, безумовно, заслуговують на повагу, при чому, я думаю, не лише з збоку адвокатів-процесуалістів, але й, передусім, суддів. Проекти досить прогресивні і мають на меті зробити судочинство більш ефективним: розгляд справ в електронній формі, подача документів, вчинення процесуальних дій в електронній формі; нові засоби доказування: показання свідків (якщо говорити про проект ГПК); висновки експертів у галузі права; електронні докази (веб-сайти, бази даних, мультимедійні повідомлення). Все це, звичайно, спрямовано на з’ясування судом дійсних обставин справи у кожній справі.
Встановлення строків вчинення процесуальних дій (подачі доказів, зміни предмету чи підстав позову, заявлення клопотань про витребування доказів), штрафів за зловживання процесуальними правами (завідомо безпідставні відводи; завідомо безпідставне залучення осіб в якості відповідачів, об’єднання позовних вимог для зміни підсудності справи; подання декількох позовів до одного й того ж відповідача з тим самим предметом і з тих самих підстав з метою впливу на автоматизований розподіл справ між суддями) повинно дисциплінувати учасників судового процесу і відбити у них бажання затягувати розгляд справ чи займатись «іграми в рулетку».
Конкретизація в кодексі певних речей – внесення ясності в окремі питання, які були неоднозначними на практиці: наприклад, визначення того, що не допускаються зміна предмету, підстав позову, подання заяви про застосування наслідків спливу позовної давності, у разі направлення справи на новий розгляд, крім випадків, якщо справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження або якщо змінилися фактичні обставини справи і це необхідно для захисту прав позивача. Або, наприклад, те, що зустрічний позов і позов третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, не може бути пред’явлений в суд за місцем розгляду первісного позову, якщо відповідно до правил виключної підсудності зустрічний позов і позов третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, має розглядатися іншим судом, ніж тим, що розглядає первісний позов.
Ці та інші речі, безперечно, є плюсами нових процесуальних кодексів.
Але є, звичайно, й такі речі, які, особисто я, не схвалюю. Так, наприклад, автори проектів процесуальних кодексів, так і не зуміли визначити у кодексах, яким судам (господарським, загальним чи адміністративним) підвідомчі спори щодо оскарження/визнання недійсними рішень органів місцевого самоврядування, державних органів про передачу земельних ділянок у власність, надання земельних ділянок в оренду, хоча питання щодо підвідомчості цієї категорії спорів є дискусійним впродовж уже більше 10 років, а позиція вищих судів з цього приводу - незмінно протилежна.
Так, у проектах процесуальних кодексів, наразі, визначено, що господарські суди розглядають, зокрема, справи у спорах щодо визнання недійсними актів, що порушують права власності чи інші речові права на майно (в тому числі на землю); справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб'єктів господарювання та їхніх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб'єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їх владних управлінських функцій (проект ГПК); загальні суди у порядку цивільного судочинства розглядають справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (проект ЦПК).
Проте, наведені в кодексах формулювання не дозволяють чітко та однозначно визначити, чи є спір фізичної чи юридичної особи з органом місцевого самоврядування чи органом виконавчої влади, наприклад, щодо визнання недійсним рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки чи щодо затвердження чи незатвердження проекту відведення земельної ділянки в оренду чи у власність земельним спором, спором, що порушує право власності чи інше речове право на землю, чи виступає орган місцевого самоврядування чи орган виконавчої влади у такому випадку під час здійснення ним своїх повноважень у сфері земельних відносин суб’єктом владних повноважень, чи реалізує він у цих правовідносинах владні функції, які функції, при цьому, він реалізує – розпорядчі чи управлінські, та яка, зрештою, природа і характер цих правовідносин?
Єдиним вирішенням цієї проблеми, як на мене, є чітке визначення у нових процесуальних кодексах, що справи у спорах щодо оскарження (визнання недійсними) рішень органів місцевого самоврядування, органів виконавчої влади про передачу земельних ділянок у власність, надання земельних ділянок в оренду, та рішень з інших питань, що відповідно до закону необхідні для набуття і реалізації особою права на землю, підвідомчі господарським (загальним) судам. Усі інші спори фізичних чи юридичних осіб у відносинах з органом місцевого самоврядування, органом виконавчої влади як суб'єктами владних повноважень, пов'язані з оскарженням їхніх рішень, дій чи бездіяльності щодо землеустрою, моніторингу, охорони земель, встановлення та змін меж, зонування земель, тощо, в яких зазначені органи реалізують владні управлінські функції, підвідомчі адміністративним судам.
Опубліковано: "Український юрист", №4, 2017 р.
Автор: Олег Качмар